До вічності привязане життя
І котиться із тіла в тіло...
Ні! Воно не впаде в небуття,
На скрижалях кожне наше діло.
Хоча ми є раби своїх емоцій,
Кульгаючи ідем за вічним часом.
А на шляху ні маяків, ні лоцій...
І наша гордість з відірваним лампасом.
І ось настала похмура, сіра ніч,..
І темрява покрила все своїм покровом.
Лише іскрою памяті дихає ще піч
Та хмурі тіні крадуться уже колом.
І душить розум темрява сліпа.
У темноті плетуться хитрі сіті...
Де зараз наші весни,.. де літа,
Чому усе досталося "еліті"?..
Ти ідеш, а грудях, як медаль,
Бренчить твоє розбите серце...
Ти очі радо... витріщив у даль,
А вітер в них піском та перцем...
І вічно в нас в брехні життя...
Ми дурні! А думаєм, що мудрі...
... Де наше світле майбуття?..
Й чому "тепла" чекаєм в грудні.
Я запалю скоріш огарок свічки,
Нехай душа від темряви спочине.
А ви дістаньте серп з-за пічки
І зріжте зілля те злочинне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152987
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.11.2009
автор: Д З В О Н А Р