Коли сонце перестає світити, коли вітер перестає вити, коли все завмирає навколо… з’являєшся ти. Мій янгол. Якого я понад все в житті кохала. Я тебе ніколи не бачила, але твій силует завжди був у мене у вісні. Я тебе відчувала. Твій подих, який завжди грів мою шию, твоє тепло рук, яке торкалося мого серця, коли сумно. І твоє мовчання, яке змушувало моє серце битися частіше. Ти завжди був поряд поки не з’явився він. Він зламав твоє кохання до мене, ту турботу, ласку, яку ти дарував мені. Ти жив мною. Твоя вода – це мої сльози. Твоє життя – це моє тіло…Ти зїдав мою біль, щоб я її не відчувала. Ковтав її, аби мені було добре, а сам складував крила…та ні. Для тебе все виявилось не так просто. Ти жив, бо кохав…мене. Сильно – до нестями. Коли я причиняла людям біль, за мої гріхи розплачувався Ти. Був суд. Для тебе - тяжкий. Кожен раз тобі відрізали крила, але вони виростали знов і знов, бо ти живився незвичайним плодом. Плодом мого кохання. Воно давало тобі сили. Ти жив…і я жила. Але все змінилося…ти прокляв тей день, коли мій погляд зупинився на ньому, на його очах. Холодних, прозорих, але справжніх…таких я ще не бачила ніколи. Ніжний погляд, який зачаровував людей, зачарував і мене. Ні…не просто зачарував, це був наркотик. Я відчувала залежність. Мені хотілось ще і ще дивитися в ті прозорі, скляні очі. Це була доза, якою я жила … а ти, Мій Янгол, все знав…ти знав, що буде так. Ти завжди був поряд, а в ту мить ти відлетів. На небо…ти шукав мої мрії, а коли знайшов…УПАВ….бо ти дізнався, що моя мрія це – ВІН…ти склав крила, які ніжно мене обіймали, коли йшов дощ. І я тебе побачила…я зрозуміла, як жити без тебе. Я почала страждати, сильно…розплачуватися за свої гріхи. А я його кохала, але він…втратила все. Все…і саме найдорожче. ТЕБЕ. Свого єдиного янгола…
P.S. Я йшла з янголом на плечі…він чітко пророкував мій путь. Прикро, що він не згадав тебе, адже він знав, що я тебе кохаю.. він загинув, бо тебе я любила *люблю* більше ніж його…і тепер ти мій янгол..
…………………….бережіть янголів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152878
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.10.2009
автор: Навіжена