Так ніжно пахнуть трави, п’янить їхній аромат. Десь притаївшись витьохкує соловей. Дуже мелодійно звучить його голосок. А там, на високій туї, барабанить дятел. Його яскраво-червону шапочку видно здалека. Цей “модний” птах виловлює шкідників і ні одному паразиту не втекти від лікаря в червоному картузі. Вітер злегка гойдає зелене віття. Шелестить листя, дзвенять шишки, які, наче ялинкові прикраси, важко звисають на гілках.
Раптом хтось налакав дятла і той полетів геть. Це Івасик спритно піднімався на дерево, де сидів птах, охоплюючи стовбур туї своїми маленькими ручками. Хлопчику дуже хотілось чи то зловити лікаря в червоному картузі, чи то просто, наперекір батькам, залізти на велике дерево.
Чудовий краєвид відкривався за віттям туї. Зелені луги, кольорові дахи будиночків. Було видно, як неподалік граються діти, бігають грайливо домашні улюбленці навколо своїх хазяїнів…
Незабутні відчуття огорнули Іванка. Тепер, мабуть, він буде частіше спостерігати за діями, що довкола, з верхівок дерев. Тільки б не дізнались мама і тато!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151870
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.10.2009
автор: Леся Романюк