Цей шепіт книг. Ця мудра думка.
Ці голоси – твоє ім’я.
Невже не чув, що твоя мука
Сльозами топить власне Я.
Твоє життя – як цвіт любові,
Згасає в сутінках думок,
В твоїх сльозинках краплі крові,
Якими змочений листок.
В сльозах ростуть червоні рози,
В сльозах кричить твоя душа,
Чим би зігнати смутку сльози,
Щоб хоч була, як в ніч роса?
Ти є невільник. Ти в полоні.
Ти маєш дар – він ліг на дно,
Ховаєш погляд свій в долоні,
А чуєш шепіт все одно.
Вірш був опублікований
в журналі: «ВремяZ» 2005-го року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151507
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 23.10.2009
автор: Астарот