«Жіночу вдачу важко зрозуміти»,
Принаймні кажуть так чоловіки,
Про це, а правди нікуди подіти,
Ще й люблять почесати язики.
Що ми такі-сякі, і вередливі,
Не варто зовсім вірити жінкам,
Що нібито шукаємо поживи,
І лестощі для нас як фіміам.
« Моя із ранку наче сатаніє,
Дзинчить над вухом як скажений ґедзь»
Напівжива кричати не посміє
Опісля любощів нічних. Егеж?
Моя знайшла біляву волосинку,
Коли учора прала сорочки,
Закрижаніла як вода узимку…»
Кататися гаразд - тягни санки!
Химериків і в нас, жінок, багацько:
А особливо у критичні дні,
Коли посутеніє все зненацька,
Ото тоді й тікайте з хати всі!
Нехай ми відьми, гарпії, богині,
Нас янголами хтось іще назве,
Проте, жінки, зазвичай, берегині,
То наше є призначення святе.
ГАРПІЯ, -ї. 1. ж. У давньогрецькій міфології – крилата потвора з обличчям жінки, з пазурами на руках і ногах; демон бурі та смерті. 2. ж. і ч., перен. Про людину з важким, нестерпним характером. 3. ж. Великий хижий птах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150140
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.10.2009
автор: Катя Андриенко