Хто я для тебе, любий? Одна з тих, хто діймає твою величність своєю нав'язливою увагою? Лялька, з якою можна погратися, допоки не набридне? Собачка, яка прибіжить, коли ти покличеш?
Поглянь на мене... Що ти бачиш? Змучені очі, які усюди переслідують тебе? Руки, які хочуть торкатися лише тебе? Слухай, тобі не остогидла вся ця гра? Я ніколи не намагалася бути іншою, лише хотіла бути поряд. Завжди...
Чому жодного разу ти не витер мої сльози? Не допоміг, коли було погано? Я марно шукала хоча б крихітні прояви любові до мене, постійно вбиваючи себе питанням «ЧОМУ? ЧОМУ? ЧОМУ?..»
Хочеш, я відповім за тебе? Тому, що я тобі байдужа! Ти, як і всі інші, дивитимешся, як я ріжу дзеркалом руки. Ти не забереш його в мене і не скажеш: «Заспокойся, все мине, я з тобою.» Ти не пригорнеш мене до себе і не зробиш так, щоб я почула звук твого серця.... Тобі цікавіше спостерігати за моєю реакцією, відстежувати погляди й думки, адже потім ти говоритимеш друзям: «Дивіться, то по мені страждає! Правда, круто?!»
О, я точно знаю, вони оцінять! Не хочу перебільшувати, але я дійсно варта тієї оцінки, бо, що б ти не думав, я далеко не остання людина у їх очах.
Так, я люблю себе, але ще більше – тебе. І це кожного разу заводить мене у глухий кут. Ти говориш іншою мовою, яку я іноді сприймаю лише як жарт, ти не звертаєш уваги на мене, а останнім часом і зовсім почав уникати зустрічі.
Кожного дня, щогодини, щосекунди я думаю про тебе і про те, як мені тебе позбавитися. Скільки разів я клялася собі, що більше не прийду до тебе! Але я не можу!!! Я знаю вулиці, що ведуть до твого дому, мені подобається йти ними і голосно цокати підборами, я люблю ті ворота, які привітно риплять, коли я їх відчиняю... Але я ненавиджу повертатися ранком додому. Ти бачив той туман, який проводжає мене? Він мов молочна річка. В ньому правда нічого не видно, чому ти не віриш?!...
Треба швидше тікати, доки ніхто не побачив, не почув моїх кроків! Але чому?! Що поганого у бажанні бути поряд з тобою, торкатися тебе, розуміти, що ти мій?
Мовчи, не треба! Я знаю, зараз ти скажеш: «Ми так не домовлялися.» Слухай, котику, а хто взагалі про таке домовляється?! Ти багато бачив людей, які живуть за графіком і чітким розпорядком? Покажи мені того, хто кожну свою дію фіксує у контракті!
Зізнайся, ти просто не знаєш, як мене відшити, правда?! Я допоможу тобі... Я піду сама... З життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149240
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.10.2009
автор: VampireDemonica