Не видно суті, де вона?
Її пожерли дикі зграї?
І день, що ніч - лише пітьма...
Що день, що ніч - усу вбиває...
Ось хтось ввійшов. Мій плине час.
Здіймає гість свої покрови.
усе згадалось раптом враз.
Печально кличуть павших дзвони...
І я встаю і йду на край.
Я розганяюсь і стрибаю.
Вмить лебідь чорний диких зграй
Тебе запрошує до раю.
дивлюсь: не рай, лиш пепел, тлін.
І їхня доля...вигорає.
А гість? То сумнів. Ось хто він.
Як пізно все я відчуваю...
Так де є сутність? З-під крила
Тепло черпають павші душі.
А я знов осторонь. Сама...
Я йду назад, бо жити мушу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148909
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.10.2009
автор: Ентелехія