На незнаній дорозі, за вигоном днів
Я згадаю цю мить, ніби напад ядухи.
Що я, трепетом повен, сказати хотів,
Чи хоч трішки до твого долинуло слуху?
Наче листя в саду, розметає стежки,
Захурделить на вулицях нашого світу.
Скрижаніє душа – й навіть потиск руки
За політтям не зможе її відігріти.
Навол́оком розпушений лан по стерні
Недорідним, убогим віддячує жнивом.
Загадкові й всуціль нерозгадані дні
Ми, на жаль, не змогли ознайм́ити як диво.
Ми, на жаль, не змогли... Не сприяли зірки?
Не дали нам у жили небесного струму?
Поясни ж, поясни. Мені те невтямки,
Тільки душу надсадно стискає від суму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145812
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.09.2009
автор: ЯЩУК Володимир