...

….померти,  або  просто  зникнути.  Зникнути  і    не  бачити  тебе,  не  чути  тебе,  не  відчувати  тебе!  Ні,  тоді  краще  померти…
Дивний  світ,  дивне  життя.  Перестаю  їх  розуміти,  заглиблююся  в  себе  і  розчиняюся  в  тобі,  точнісінько,  як  цукор  в  каві.  Він  втрачає  свою  суть  ,підсолоджуючи  напій  і  я  змінюю  тебе.  Але  як?  Вношу  гіркоту  чи  солодкий  присмак  у  твоє  життя?  Ненавиджу  солодку  каву,  люблю  тебе  без  свого  присмаку  –  він  тебе  псує.
…Твій  поцілунок  –  ковток  гіркої  кави…без  цукру..  Більше  не  можу  так!  Люблю  гірку  каву,  а  не  поцілунки.  Вони  гіркнуть  в  мені,  проходячи  крізь  призму  розуму.  Розум  відсіює  почуття  і  губить  їх  десь  далеко  поза  моїм  сприйняттям.
Поцілуй    мене  солодко!  Глянь  так,  щоб  твої  очі  сягнули  розуму    і  знищили  його!  Хочу  жити  почуттями,  тобою  і  твоїми  поцілунками.  
Хочу…але  не  можу,  бо  помираю..Мене  вбиває  гіркота  ,гіркота  твого  байдужого  поцілунку  (але  такого  гарячого!)  ,як  цукор  вбиває  справжній  смак  кави…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145617
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2009
автор: anastassya