Сидів багато - вбив людину!
Та ось в одну погожу днину,
Віддали забрану свитину,
"Ти - вільний" - кинули новину.
Багато дуже зрозумів,
Поки за гратами сидів.
Найперше почерком кривеньким
Я написав отим стареньким,
Що звуться моїми батьками.
Прощення хочу я від мами...
"Матусю, знаю я згрішив
І сивину я Вам лишив.
Простіть! Благаю,Вас! Простіть!
У понеділок рано-вранці,
У паротягу, в тій бляшанці
Минать я буду вашу хату,
Тож ви подумайте із татом
Чи хочуть Ваші бідні руки,
Натруджені, і серце з муки
Побачить сина, оглянуть
Його гарячу грішну грудь?
Якщо це так, я Вас попрошу
На вишеньку, оту хорошу,
Що у садку росте під тином
Повісьте білую хустину.
Побачу й потім буду знати
Чи навіщати рідну хату
Прощайте ж Ви, якщо це ні!
Побачимось лише у сні..."
Настала осінь, їде син,
І ось вже видно рідний тин
Як хтось попереду кричить:
- У вікна вигляньте на мить!
Посеред жовтого садка
Пухнаста вишня та гладка
Покрилась цвітом весняним,
Чекають тут тебе, Максим!!!
Та вишня стала біла-біла
Для благороднійшого діла,
Щоб син побачив, що рідня
Його приймає навмання.
Назад! До себе! Його люблять!
І якщо треба приголублять,
Хоч майже сам - старий дідусь...
Син іскривився, засміявся,
Не стримався і розридався...
То сльози щастя, каяття,
У нього вже НОВЕ ЖИТТЯ.
МОРАЛЬ: І навіть блудний син,
Під батьківський вернеться тин...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141551
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.08.2009
автор: Андрій Конопко