Продивляючись старі фото….спалахують веселі моменти останнього року, але чомусь так меланхолічно та печально…Хочеться плакати, обняти міцно і плакати….Але не знаєш кого саме. Можливо когось з минулого життя? «минуле життя – досить такий одноманітний і банальний вислів, але минуле….Минуле те, що було до нового народження, до цього літа, до вчора…..навіть те, що було якісь нещасні пару хвилин тому…
Чому ми, люди, так створені, що постійно сумуємо за минулим? Чого ми потроху вбиваємо надію на майбутнє…тут навіть й не надія, Тут те, що ми навіть не бажаємо надіятись. Сидимо, схрестивши руки…
Але чого, навіть тяжкі моменти минулого ми інтерпретуємо ностальгічно? Навіть тоді, коли ми не хочемо щось міняти. Це нормально - нам часто хочеться повернутись , щоб ще раз прожити декотрі миті «трагічного» минулого життя. Знов банальні слова, що життя – це театр, а ми актори в ньому. Хоч і банальні, але все ж досить «правдоподібні»… переконаний вислів …
Коли народжуються людина, вона осмислює весь цей беззмістовний світ. Ми все життя розгадуємо його загадки, поглиблюючись у суть і так само помираємо, нічого не розуміючи…Можливо занадто серйозно ставимося до якихось легковажних вчинків? Кожен раз повторюючи, що не хочемо бути сірими, хочемо яскравості: яскравості одягу, різноманітності арту, яскравого життя. А насправді ми просто хочемо відчувати…і можливо це та яскравість…яскравість емоцій. Хоч якихось емоцій. Повторюємо «хочемо жити, а не існувати!!». А для цього і потрібні відчуття….колись веселі, колись трагічні. Колись чорні тони, колись білі….ми самі розфарбовуэмо своє існування. І коли ми обертаємось назад, нам завжди тяжко збагнути, що тих акордів кольорів вже не буде…далі вони будуть звучати трошки по-іншому….колись трохи вищі, колись – нижчі...ноти емоцій потрібно писати…це досить не легко…І ми завжди будемо сумувати по минулому, в якому вже були емоції….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138941
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 26.07.2009
автор: StaticPulse