Так хочеться заснути… щоб навіки
І не прощатись… і не лити сліз.
Просто заснуть… і не вертатись звідти
Ніби поринути в казковий ліс.
Там заблукать і раптом зрозуміти,
Що повертатися нема куди
І потім довго-довго іще бігти
Дорогою, що в’ється в нікуди.
На тій дорозі стрінути минуле.
Так міцно пригорнуть його і враз
Відчуть, що все воно уже заснуло
І більш не гаяти на нього час.
І знову бігти, тільки вже повільно,
Помалу стишувати біг,
А потім йти… і ледве добровільно
Спиняти крокування своїх ніг.
Помітити колодязь при дорозі,
Випить води і подивитись вниз,
Присісти біля нього у знемозі,
Заснути і поринути у ліс…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=137812
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.07.2009
автор: Natalie