Колись, вночі, нас мати-Земля заколише
І пісня остання застигне в очах,..
Крик німий на губах, наостанок, залише
І розтане ввіках, як марево прах...
Нам колискою стане рідна планета
І ми, її діти, віддамо накінець їй усе.
Бо одинакова доля і в царя, і в поета -
Її вітер в скрижлях у вічність несе...
Лиш пам'ять потомків буде світити у вічність,
Діставати із тьми всі творіння - деталі життя.
Буде їх дивувати наша двобічність, -
Чи то радість від пісні, чи гірке каяття...
Як би так просто було в грішному світі,
Ми б давно уже жили в захмарнім раю.
А то горимо на морозі... і мерзнемо в літі,
І не знаєм де щастя знайти,.. у якому краю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=136172
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.07.2009
автор: Володимир Кухарчук