Солодкі ріки, цукрові береги,
Задоволені психи лазять навкруги,
Всі купаються знову в тому багні,
Роблять боляче... Огида в мені...
Легко купляються на всю ту брехню,
Роблять помилку, а за нею ще одну,
Живуть всі в ілюзії, немає в світі правди,
Щоб стати "крутим", можуть вбити, так було завжди...
Омріяні ідоли, фальшиві боги,
Крізь побиті серця, прокладають дорогу вони,
Ніхто не жаліє, й не бачить нікого,
Головне прокласти, як небуть ту дорогу...
Огидно дивитися на тупу боротьбу,
Набридло знаходити правду сумну,
Ну коли ці зомбовані раби свого щастя,
Зрозуміють, що не можна сікти чуже зап'ястя???
Не можу зрозуміти суспільство це хворе,
Не бачу я ідеї й думок в нім здорових,
Коли ж будуть зміни, коли ці цукрові береги,
Пропадуть й розтануть, з Землі на завжди??
Коли?
Болить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134255
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.06.2009
автор: Ярослав