Ти ще інколи дзвониш. Та поступово
Дзвінки твої рідшають, як волосся на старість.
Ти питаєш – Як там у вас погода?
У кого – у нас? Розумієш. Погода –
Не домашня тваринка. Вона зовсім нічийна.
Тому її не можна видресирувати доброю чи поганою.
Потім ти питаєш – Як у тебе справи?
Щоб не вдаватись в деталі,
не розповідати про якісь дрібниці, чи події
Просто кажу – все нормально.
І це означає, що справді, усе нормально!
Розумієш, без тебе не краще. Не гірше. Просто якось інакше.
А взагалі я давно хотіла тобі сказати
Що варто уже б припинити ці жести ввічливості.
Бо вони якісь такі сирі, як сире м'ясо.
Давай зізнаємось, що насправді нам уже давно байдуже
Що я є – десь тут, а ти є – десть там.
Ми вже давно не граємо в ігри
- Ну, клади трубку.
- Ні, ти перша.
Можеш не дзвонити. Можеш просто зникнути.
Куди – спитаєш? Хочеш я покажу тобі напрямок.
Пальцем. Середнім.
10.06.2009 (Київ)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133346
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.06.2009
автор: Наташа Воронова