Я художник без кольору.
Спати, мовчати, дихати -
ти вже викрала все. Я тобою до крихти списаний.
Лиш прокинься й скажи: чи ж не щастя мені, не лихо ти?, -
і я знову тебе обійматиму снами-списами.
Наче чашка з-під кави,
надщерблене місто місячне.
Так півтонно гірчить, все плечима, плечима, косами...
Так приходить звикання. І років десь так під тисячу
я спиваюся на ніч із рук твоїх абрикосових.
А навколо - твоє усе:
іграшки, квіти, вулиці,
Та й втікати куди: чи до Бога - ти, чи до біса - ти.
А мені ж - відчувати лиш руку. Й Земля, що крутиться
залишиться до ранку вірною своїй вісі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132002
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 30.05.2009
автор: b7