Загартований в спокій життя,
я не хочу розтануть в імлі,
не бажаю прийти в майбуття
в сні забувшийся мертвій землі.
Високо на гірському бур’яні
у вечірніх озер, як закляті,
молоді і суворі шамани
кипарисове палять багаття
і покірно з поклоном положать
до вогню мій загорнутий труп,
щоб дивився з останнього ложа
іронічно, з усмішкою губ.
А коли вже заграва торкнеться
темним золотом з мармуру молу,
хай задимливий факел проллється
благовонням пахучую смолу.
І сопілка нам тишу повалить,
срібний гонг навкруги задзвенить,
у годину, як зовсім відчалить
вогнем займаний траурний пліт.
Наче демон у лісі волховім,
спалахне знов моє житіє,
від нестерпних вогню поцілунків
заворушиться тіло моє.
Доки в Лету, чи може до Раю
непоборний шлях вкаже мені,
я ще раз і ще раз відпливаю
в насолоді в життєвім вогні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129435
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.05.2009
автор: Максименко Л.