Ти дивився як тікає життя… ти дивися на це з вікна "потягу який стоїть", тепер це твоє місце.
Та колись ти так хотів втекти! Від усього... пам’ятаеш? Тоді ти ще був живий. Ти мріяв темними ночами зібрати торбу провіанту, ввімкнути в плеєрі «Нас кличе у мандри дорога...» і підтюпцем рванути з дому, з міста, та навіть з планети. Пам'ятаєш?
Не відшучуйся, я знаю що тобі образливо тому що ти цього не зробив, я це знаю. Я знаю про тебе все і навіть більше. Ти ж навіть зараз хочеш це зробити...
Ти нічого не зумів у своєму сраному житті, ну так давай, розправ крила і вали з цього «потягу який стоїть» поки ще не так пізно! Давай, біжи! Так! Скоріше! Тікай по цій пустелі! Швидше!
БАХ!!!
- Ну от і все, добіг? Довбаний олень! Молодець. Пізно засранцю тікати, пізно... від себе не втечеш... ніколи... – зітхання, - От так... Дійсно, коли наші совдеповські коси замінили на рушниці, працювати стало не тільки легше а й цікавіше... ́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127651
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.04.2009
автор: Сіномі Ра