Немає сліз, немає теплих днів,
І навіть ті, що ніби-то від сонця
Зомліли - в'януть на малій долонці,
Як дотики розпечених вогнів...
Немає слів, розгублені давно.
Ніхто не здожене тієї миті,
Де ми, як плюс і мінус у магніті,
Як біло-чорні смуги у кіно...
А біль у грудях подих відбира,
І голос хрипне від гіркого "літру",
І спека дня розмазує палітру,
Жорстока гра від лиха до добра.
Ти загорни бажання у листок
Паперу. Сяйвом усмішка відверта,
Живі дзеркала-очі, щоб не вмери
З чужих страждать, моїх буденних строк.
Немає "нас", є тільки я і ти
Окремо, без надмірних забаганок,
І цей прозоро-кришталевий ранок,
Що опустився десь із висоти.
Ми зовсім різні, з'єднані на мить,
Дороги наші дещо протилежні,
Як право й ліво, виходи пожежні.
І щось в душі так боляче щемить!
Хай нам обом за долею іти,
Та всеж іти у протилежні боки
Ретельно відраховуючи кроки,
Наспівуючи згаданий мотив.
Не обертайся! Чуєш? Так, то він,
Солоний стовп цікавості і страти.
Тож треба так за сумніви карати?
То давній бій зневірених сторін,
Добра і зла - розведені мости.
Тебе чекала, як це літо зливи,
Земля, немов від жаху, стала сива.
Немає сліз, лишились я і ти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=127493
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.04.2009
автор: Волошина Катерина