Живеш, ідеш, працюєш -
Вірно!
Руйнуєш все, а потім -
Гірко!
Роки проходять,
Помічаєш -
Що пізно вже, та пробачаєш,
Бо жага волі не проходить
Вона в душі тебе заводить
І хоче вискочить назовні,
Всі вчинки знову безумовні!
А шлях життя біжить так стрімко,
Що пролітають всі зупинки
По різні сторони надії...
Та люди ж ми! Чому лиш мрії
Керують розумом прийдешні?
Убийте в собі думки грішні,
Що так не можуть зупиниться,
Й життя покаже Вам живицю!
Живеш, пливеш, кохаєш -
Вірно!
Руйнуєш все, минає -
Гірко!
Думки проходять,
Осінь, літо -
Та треба просто зрозуміти,
Кохання наше не проходить,
Кохання вічне, воно зводить
До добрих та геройських вчинків!
Струмок гірський кохання стрімко
В життєву річку нас приносить
Де все буває, і заносить
По різні боки, там каміння...
Та люди ж ми! Порозуміння
Та витримка потрібні, віра!
Убийте в собі того звіра,
Що лиш інстинктами живиться,
Й життя покаже ще живицю!
Живеш, летиш і знаєш -
Вірно!
Руйнуєш все і знову -
Гірко!
Життя проходить,
Вже запізно -
Бо сивина твоя так сніжно
Думками вп'ялася у скроні
Життєвий шлях весь на долоні,
Онукам розказати хоче
Про вчинки! А душа регоче,
Мов немовля, кричить так дзвінко,
І хоче вистрибнути стрімко,
Щоб знову все було спочатку...
Та люди ж ми! Візьмуть нащадки
Усі думки мої і волю
Та й понесуть крізь нову долю,
Що буде нам ночами сниться,
Й життя покаже їм живицю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=126193
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.04.2009
автор: Serg