Відкинувши у котрий раз
Все те, що нутрощі плюндрує,
Свідомість солодко малює...
Без сподівань і без образ.
Знов перестрибую калюжі,
А дощ сріблястими голками
Впивається у сірі плями.
Всі одинокі і байдужі.
Прозорий плин, осіння втома.
Сумне навіює туман,
Депресія - цікавий стан.
Спішать усі - невже додому?
Ми загубились восени.
Шукай мене в сухому листі.
Мої бажання досі чисті,
Тобою пройняті вони.
Знайдеш, і з запахом берез
Поглянеш в очі, привітаєш,
Візьмеш за руку враз... І знаєш,
Не знаю, як жила я без...
Як мусила тягти ті дні,
І ночі сині відмикати,
І вірити, ні, точно знати,
Що ти існуєш, хоч у сні.
Запитую: ти також вірив?
Можливо навіть більше того!
Як дотиком живого Бога,
Лунав мелодією ліри.
Ми забували про святе,
І танули в чужих домівках,
Поки закінчилася плівка.
І все не так, і все не те...
Ця осінь збіглась у листок,
І чорно-білими настигла
Картинами. І я побігла
Крізь страх вагань і помилок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121477
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.03.2009
автор: Волошина Катерина