Поліна була крихітна ,мініатюрна, струнка дівчина з світлим волоссям і зеленими очима, які Максиму тепер здавались найчарівнішими на світі. Була креативна ,в неї постійно в голові ,щось зароджувалось, проте мала недолік - не доводила все до кінця. Колись була тихоня, а недавно її так дістали хлопці з класу, що вона зірвалась і розказала все,що вона думає про них. Їх недоумкуватість, дитячість найдуще бісила Поліну, але пройшов час і знов затихла,заховалась за оболонкою пофігізма, перестала сприймати їх зовсім смішні ,з боку ,спроби виділитись серед класу. В школу ходила без особливого бажання, як і інші діти, просиджувала сім-вісім уроків і стомлена машинально йшла на зупинку. Приїхавши додому, переклала книжки, а уроки ніколи не робила. Взагалі Полінка була досить розумною і з цікавим поглядом на життя, на все мала свою думку, була доброю і дуже скромною, не смілою в стосунках, любила мріяти, радіти сонечку і дуже сумувала, коли йшов дощ. Єдине,що радувало – спілкування з найкращим другом. Він був не з її школи,на пару років старшим. Саме з ним Полінка почувала себе в своїй колії. Вони постійно дивувались, чому мають схожий хід думок, однаковісінькі захоплення. Раніш він міг спокійно без вагань відпустити її кудись, а тепер його душу переповнювали не зрозумілі ревнощі. Він поглянув на Поліну, як на дівчину, цікаву, красиву дівчину, яку раніш розглядав тільки , як друга. Максим чекав її в парку. Він хотів сьогодні розповісти про свої почуття , сидів, заглиблений у якісь свої думки, не звертаючи уваги на оточуючий його світ… На горизонті з’явилась Поліна. Його зачарувала її легка хода, тендітний стан плавно виконував, ніби зовсім звичайні рухи, але Максиму тепер вони здавались особливими:
–Вона не йде, а пливе - думав Максим. Дівчина присіла до нього на лавку й сказала ніжним тоненьким голосом:
- Привіт!
- Цей янгольський, як здалося, голос пробудив його і він відірвався від своїх внутрішніх переживань й відповів дівчині: -Привіт, Поліно!Як справи?- якесь дивне почуття охоплювало його, всім тілом пробігли мурашки … - Перед мною янгол? Справжній янгол! ... Такою гарною Поліну, я ще не бачив. - подумав просебе Максим. Дивлячись на дівчину з’явилось непереборне бажання. Боже, як він хотів обійняти її талію, пригорнути до себе і не відпускати ,та ніяк не наважувався. Максим просто слухав, мовчки спостерігав, як вона не сміло почала розповідати йому про сьогоднішній день. Говорила трохи затинаючись, сором'язливо, ніби переживаючи. Думала, що йому це не цікаво, інколи замовкала і дивилась йому в очі і знову продовжувала, боячись неприємної паузи.
З кожним її словом на його обличчі Максима проявлялись блаженна посмішка, серце заповнювало до кінця не зрозуміле почуття, душа його ще тільки здогадувалась про його високість. Він упивався її голосом, здавалось, що Максим був причарований…Його захоплювало в ній все: її не сміла розмова, тонкі риси, зелені очі, що постійно від нього ховали свій погляд.
Чого вона боялась? – Нічого. Просто не знала, як поводитись, адже до недавна потреби в любові хлопця не було - був просто другом, а зараз ця потреба з’явилася. І тепер дуже ніяковіла при розмові з Максимом, на щічках з’являвся легкий рум’янець, що досить ясно свідчило про наївність і чистоту її душі. Максим це теж помітив ,йому було цікаво спостерігати за нею. Споглядати, як здіймається від легесенького вітру її біляве ,розкішне волосся, подобалось який воно має солодкий запах. …
Настала мовчанка, яку так боялась дівчина. Сонце вже давно сіло за горизонт і надворі все заполонила темрява. Вони сиділи в нічному парку зовсім не знаючи, що робити далі. Холодне світло ліхтаря боролося з темрявою, але не зважали на нього .Вони цілком були поглинуті думками:
- ….Я раніш не помічала ,що він такий мовчазливий, що з ним сталось? – запитувала себе Поліна, та не встигла знайти відповідь на питання, роздуми зупинив неочікуваний дотик руки Максима до її щік.
- Ууу…як почервоніли. Тобі ,мабуть, холодно??? Ходи до мене…- несміливо присунувся до дівчини, обійняв і , певно, відчув як серце дівчини забилось частіше, адже його ліва рука ніжно обіймала її тендітний стан і серця бились зовсім поруч, в одному ритмі..
- Поліно, ти знаєш….- Максим зупинився, ніби збираючись з духом - …ти мені подоб…аєшся… не просто ,як друг….ти щось для мене більше….-замовк.
Поліна знітилася, ще дужче почервоніла й заховала свої гарні очі, опустивши свій погляд вниз ,на тротуар. Хлопець не переставав дивитися на дівчину. Вона підняла голову до нього , поглянула й нічого не сказавши у відповідь тихенько поцілувала, після чого поклала свою голову йому на плече й закрила очі.
В ту мить Максим зрозумів, чого йому не вистачало весь цей час - саме Поліни- того скарбу, який так довго шукав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121244
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.03.2009
автор: Ромашка27