На світанку вийшов з хати погулять,
Піднебессям та любов'ю дарувать.
Та не криво поблукав, а навпростець,
І урвався моїй жіночці терпець.
У душі обачність тріщину дала:
Навесні й не те буває, от діла!
Тільки серце перехлюпує чуття
І на ноги кляте діє каяття.
Ой, навіщо тебе, мила, роздрочив,
Нащо теплими словами окропив?
Краще б тихо та невимушено вмер,
Ніж блукати одинокому тепер.
Поливає мене дощ і сипле сніг,
Та не смію і ступити на поріг.
І собака злий у тебе, і язик,
І заходити без дозволу не звик.
Отака моя трагедія сумна,
Для Шекспіра та для Пушкіна вона.
Замерзаю, як на шибці помело,
Ой, тяжке твоє чукотське западло!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120494
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.03.2009
автор: pater