День – гнилий і пропащий. Дешеве кіно
перетравлене лінзами. Ти кімоно
приживила до шкіри. Години за дві,
ігноруючи поручні, вийшла надвір.
Тобі світять бігборди брехнею спокус,
а рум’яні нащадки мотають на вус
речовини поживні, цяцьки золоті…
Силуети споруд віддаються сльоті.
…По животику йде відголосок меча.
Листопадові діти в палатах кричать,
народившись природно. А наш погляда,
як уперто крізь отвори рветься вода.
Вічна сакура…сакура…ходять бинти
все по колу – к’ життю не судилось дійти.
За ворітьми співає божественний сад,
висота його жовта відходить на спад.
Між елітних недопалків, битого скла
запізніла трава несміливо зросла.
Майже нікуди бігти. Молочні сліди
залишаєш позаду. Веселі менти
підозріло тебе оглядають. До ніг.
Розказати про злочин…Та користі з них?!
…Повертаєшся в Рай, де халати і спирт.
Немовля, що у німбику, досі не спить.
Диха свіжістю день по осінній сльоті,
наче книжка. Найперша в твоєму житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=120393
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 10.03.2009
автор: Малігон Анна