-*-*-*-

Хтось  вгорі  остригає  жертовних  ягнят.  Сніжить.
Біла  вовна  вдирається  в  кожен  четвертий  подих.
Покороблені  тіні,  за  нами  бредуть  по  сходах,
Прокладаючи  шлях  крізь  замети  тисячоліть.

Ця  зима  випадкова,  як  плач  немовляти  в  ніч.
Озиратися  важко  –  хтось  холодом  диха  в  спину.
Продираємось  вгору  –  приречено  й  безупинно,
Ціпеніючи  раптом,  зачувши  ворожий  клич.

А  сніги,  як  орда.  Без  супротиву  здався  час,
В  круговерті  хурделиць  втрачаючи  дні  за  днями.
Ще  три  сходинки  вгору.  Та  вовною  під  ногами
Заметіль  березнева  танцює  останній  вальс.




Наталя  Клименко

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117904
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 24.02.2009
автор: Анатель