Прости мені, Вітре! За те, що не вмію бути самотньою. За те, що хочу вхопити п'ятірню й втиснути її поміж двох зкоцюрблених палиць і висотати, висмоктати з них сік. Знайти маленький, ледь помітний дзвіночок і потеребенити ним так, щоб стогін храмових дзвонів розкотився довкола. Заплутатися в протиріччях і повільно, не кваплячись, шукати тепла. Раптово посковзнути в темряву і довго й нудно робити справу всього свого життя - вирішувати: залишитися чи не залишитися, залишитися чи не залишитися, залишитися чи не залишитися. І залишити свою часточку назавжди. Випурхнути, вистрелити в потилицю теплу і чекати. Довго й марудно чекати. До нудоти.
Не починай грати з життям у дурня. Бо будеш спати не сам!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116179
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 11.02.2009
автор: Таська Мурмуляд