В палац богiв злетiлись душi,
Покою їм нiде нема.
Лiзли крiзь вiкна, огорожу,
Убогий свiт той проклинать.
Та всi вони навiки павшi,-
Це тi, що кривдили людей,
Скупi, лукавi i ледащi
Колись, що розп'яли Христа.
В богiв просили дати волю,
Та свiт померлих iзмiнить,
Щоб подолати силу, волю,
Щоб рiвноправiя зробить.
Недалеко десь у горах
У вiчнiм спокої душi,
Гуляли воїни-герої - це тi,
Що билися колись,
І були вiрнi свому слову,
Хоробрi, мужнi, тих, що скрiзь
Кiстки лежать кругом i всюди,
Що не боялись з смертю жить,
Там вiчна пам'ять їм горить.
А тут вони зiбрались знову,
Та вже безсмертнiї, щасливi
Пiрують, пь'ють крепке вино,
I дивлячись на цих безродних
Обдертих, сiрих, невгомонних
Мовляють: " кожному своє ".
Пiдвiвся Зевс допивши пиво,
На зал весь лаявся, кричав,
I наказав отих нiкчемних,
Навiки в пеклi мордувать.
Був вибiр, вам давала доля,
Та ви спаскудили її,
А от бійців цiнує воля
За мужнiсть в їхньому життi.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115779
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.02.2009
автор: Еней