Стою над прірвою і бачу пекло.
Воно вже й тут, вже серед нас біда.
Здавалось, що ще було так далеко -
Воно усюди, раю вже нема…
Ковтає щастя, радість неземну,
П’є всю любов , ласує добротою,
Нещадно нищить у очах іскру,
Зловісно розправляється зі мною…
І розпач душ навколо, чути плач,
Нестримні муки, рани, божевілля.
І у пітьмі зникає той єдиний шлях.
Приречені ми вмерти від безсилля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112650
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 19.01.2009
автор: chernoglazka