Темно. В хмари місяць зник раптово.
Заблукала внучка королеви.
Легень серед хащів випадково
стрінув. Там рубав собі дерева.
Він відвів її в свою хатинку.
Дав поїсти хліб, прогіркле сало,
постелив за простиню хустинку,
а за ковдру стало простирало.
Сам заснув в кутку він мимоволі.
Затишна хатинка випадкова.
Каганець мерегкотів поволі -
не затемна давнішня будова
.
Та невже то тілечки ганчір’я,
жалюгідний, непотрібний бруд,
лапки від кролів і всяке пір’я
та недокурки залишені їм тут?
Відчувала внука королеви,
що кімната болісно знайома.
Їй в віконце шепотять дерева,
що вона тепер насправді вдома.
…Ранком ще з недосипу хлопчина
сам провів її на полонину,
та не раз за тим не без причини
проливала сльози про хатину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108733
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 22.12.2008
автор: Максименко Л.