Вже звикла до самотності мабуть
Коли не треба вірити й вершити,
В словах шукати невловиму суть,
На зустріч вітру без вагань спішити.
Вже звикла без феєрій і вогнів,
Без поглядів в яких втопилось небо.
Так добре без поразок і боргів,
Коли розбите клеїти не треба.
Мені так раптом солодко одній,
Забула слово, що вбиває - «мушу».
Купаюсь в тиші, в променях надій
Дитячим сміхом розбавляю душу.
Я вже втомилась жити без прикрас.
Тепло й любов тулити до каміння.
Між пальцями піском втікає час,
І знов мовчить зацьковане сумління.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108164
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.12.2008
автор: Журавка