Врочиста мить, лунає гімн святковою,
Панує тиша у рядах випускників,
І лише стукіт сліз, що падають додолу,
Виказує печаль вчорашніх школярів.
Стою, а спогади зринають знову:
Ще перший дзвоник, перші вчителі,
І перше покарання за розмови,
Уроки, списування, перші помилки.
Сусід по парті, ручка із чорнилом,
Ще перші погляди, симпатія, любов.
Ще сотні зошитів, диктантів і помилок,
Дзвінки й уроки, що повторюються знов.
А зараз – знову, наче першачки,
У білих бантиках і фартухах,
Колись усміхнені, сьогодні ми
Вже розтираєм сльози по щоках.
Востаннє сумно так лунає дзвоник,
Довкола плачуть друзі, вчителі;
І розумію я, що не верну ніколи
Уже прожиті золоті шкільні роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=103589
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.11.2008
автор: Альбіна Кузів