🌺
Мати полеглого воїна здіймала прапор.
Той самий, з яким має ступати до вбивці.
Натовп мовчав за плечима тривожно, бо раптом,
піде вона - для якої увесь світ вицвів.
Мати тримала за руку онуку... очі
їй вже давно не сльозяться від злого вітру.
Люди їй дали право - ось так, як захоче,
вирішить долю тих, хто благав "та ж повірте".
Мати ступала впевнено, навіть вперто.
Так ходять звірі стежками свОго лісу.
В скронях гриміло серце "коли б не вмерти",
а на обличчі - "ворога вбила б двічі"!
Миттю зірвала прапор - білого ситцю,
сміхом залилась і рвала той крам на шмаття...
Оторопіли посланців темні лиця...
Мати ж бубніла молитву... чи то прокляття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012772
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2024
автор: Людмила Мартиненко