Вже віє холодом настільки,
Що до самих кісток пройма.
Та то не дивно аніскільки,
Бо вже до нас прийшла зима,
Бо вже її пора настала,
Настав її «зірковий» час.
Вона ж до нас так поспішала,
Мов учениця в перший клас.
Вона приходить, кожен знає,
До кожного із нас щораз,
Коли її час наступає,
Але щораз, мов в перший раз.
Як осінь вже від нас відходить,
Мов сонце десь за небокрай,
За нею зимонька приходить
У наш єдиний рідний край
І нам приносить із собою
Одне з природніх тих чудес,
Що падає до нас з тобою
Сніжиночками із небес,
Яким найбільш радіють діти,
З них ліплять бабу снігову.
Не звикли ж бо вони сидіти
Удома в пору зимову.
Нехай зима всім нам приносить
З собою холод повсякчас,
Яким би він не був, не досить
Його, аби злякати нас.
Адже ми живемо в будинку,
Де гріють батареї нас,
Де ставимо ми всі ялинку
У передноворічний час,
Який ждемо ми, наче диво,
Мов бажаного гостя в дім,
З надією, що жить щасливо
У році будемо новім.
Євген Ковальчук, 10. 12. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1012226
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2024
автор: Євген Ковальчук