П’є земля воду спраглими вустами,
Черпають краплі тріскані долоні,
Втікають мрії, похапцем, кущами,
Бо довго сохли в сонячнім полоні.
Вся сірість, кругом, миттю почорніла,
А зелень – соковита і яскрава,
Пелюстками зітхнула вишня біла,
І спала вельоном із неї біла лава.
Життям дихнула ніжна прохолода,
Все полила: і луки, й трави, й квіти,
Звучала дощова весняна ода…
Змусила землю квітнути, не тліти.
15.03.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2024
автор: Інна Рубан-Оленіч