Пабло Неруда 20 віршів про кохання і одна пісня відчаю. Вірш 18

Тут  я  тебе  кохаю.
Серед  похмурих  сосен  господарює  вітер.
Відсвічується  місяць  в  блукаючій  воді.
Вони  щодня  ганяються  один  за  одним  вслід.

Звільняються  в  тумані  танцюючі  фігури.
Срібляста  чайка  падає  в  зірницю  вечорову.
Чи  іноді  вітрило.  І  зорі  в  високій  вишині.


Хрест  чорний  корабля.
Самотній.
З  світанком  прокидаюся,  душа  моя  волога.
Удалині  співає  і  затихає  море.
Це  порт.
Тут  я  тебе  кохаю.

Тут  я  тебе  кохаю  і  марно  тебе  ховає  обрій.
Ти  ще  кохана  мною,  такий  холодний  факт.
Я  часом  шлю  цілунки  з  сумними  кораблями,
вони  за  море  прагнуть,  куди  не  допливти.
 
Я  тут  забутий,  мабуть,  як  древні  якорі.
Стають  сумними  пристані,  коли  причалить  вечір.
Даремними  жаданнями  мене  життя  втомило.
Кохаю  те,  що  зникло.  Така  далека  ти.
 
Моя  печаль  противиться  приходу  тихих  сутінків.
Та  ніч  прийде  й  для  мене  заспівує  пісні.
І  місяць  відправляє  кружляти  мої  сни.
 
Яскраві  зорі  дивляться,  неначе  твої  очі.
І  так  тебе  кохаю  я,  що  хочуть  сосни  вітру
Співати  твоє  ім'я  своїм  дротяним  листям.

[b]Pablo  Neruda  20  poemas  de  amor  y  una  canción  desesperada.  Poema  18[/b]

Aquí  te  amo.  
En  los  oscuros  pinos  se  desenreda  el  viento.  
Fosforece  la  luna  sobre  las  aguas  errantes.  
Andan  días  iguales  persiguiéndose.  

Se  desciñe  la  niebla  en  danzantes  figuras.  
Una  gaviota  de  plata  se  descuelga  del  ocaso.  
A  veces  una  vela.  Altas,  altas  estrellas.  

O  la  cruz  negra  de  un  barco.  
Solo.  
A  veces  amanezco,  y  hasta  mi  alma  está  húmeda.  
Suena,  resuena  el  mar  lejano.  
Este  es  un  puerto.  
Aquí  te  amo.  

Aquí  te  amo  y  en  vano  te  oculta  el  horizonte.  
Te  estoy  amando  aún  entre  estas  frías  cosas.  
A  veces  van  mis  besos  en  esos  barcos  graves,  
que  corren  por  el  mar  hacia  donde  no  llegan.  

Ya  me  veo  olvidado  como  estas  viejas  anclas.  
Son  más  tristes  los  muelles  cuando  atraca  la  tarde.  
Se  fatiga  mi  vida  inútilmente  hambrienta.  
Amo  lo  que  no  tengo.  Estás  tú  tan  distante.  

Mi  hastío  forcejea  con  los  lentos  crepúsculos.  
Pero  la  noche  llega  y  comienza  a  cantarme.  
La  luna  hace  girar  su  rodaje  de  sueño.  

Me  miran  con  tus  ojos  las  estrellas  más  grandes.  
Y  como  yo  te  amo,  los  pinos  en  el  viento,

quieren  cantar  tu  nombre  con  sus  hojas  de  alambre.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2024
автор: Зоя Бідило