Колись я вийшла на пряму дорогу,
І стала на горбочку край села,
Вклонилась церкві, помолилась Богу.
І сліз гірких вже стримать не могла...
- Прощайте верби і мої тополі,
Прощайте осокори, ясени...
Іду в світИ, шукати щастя - долі,
Чи повернусь до вас хоч восени?
Чи в чужині мої зів'януть квіти,
І з колосків осиплеться зерно?
Я не навчусь без вас життю радіти,
Бо дві душі нікому не дано.
Моя ж душа лишилась біля Бугу,
Щоб зберегти у пам'яті красу.
А в серце я взяла безмірну тугу,
І до цих пір в собі її несу.
... Тепер, як всі - я вірю в перемогу!
Бо цій війні таки настане край.
... Вклонюся вербам, помолюся Богу,
І втішуся - я повернулась в рай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2024
автор: majra