Хоч скільки б я у темряві ходила
Серед руїн облишених бажаннь.
Я як метелик, в пошуках світила
Своїх надій, примарних сподівань.
Кружляючи по звивистій дорозі,
Перемагаю відчай, більшість і стах,
Але боюся, буду я не в змозі
Знайти іскру, яка покаже шлях.
Пообіцяй, що ти запалиш промінь
І будеш маяком крізь темну ніч,
Що будеш сам по вінця щастям повен,
Пройти життя дорогу пліч-о-плі́ч.
Дозволь мені повірити у диво,
Що є кохання без обману, зрад,
Що я і ти вмоменті; ми - щасливі;
Над нами - лиш емоцій зорепад.
Ми, наче фенікс, постаємо знову,
Лишаючи позаду гіркість втрат.
Два маяки - надії та любові
Нас виведуть на самий новий старт.
06.04.2024
©Валерія Кропівна
Переклад власного віршу https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921513
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.04.2024
автор: Валерія Кропівна