Нема болючіше нічого,
Ніж щастя інших споглядати.
Нема проклятіше нічого,
Ніж мріяти й не здобувати.
Нема страшніше злого року:
Не знати, що таке кохати.
Нема жахливіше пороку,
Ніж всіх довкола проклинати.
Та дух мій просить щастя того
Й завидує усім навкруг.
Чому я мучусь з року злого,
Коли втішається мій друг?
Чому відмовлено в малому,
Як інший в повному живе?
Дурному дано і кривому,
Розумний ж сам хреста несе.
Так я покинутий скитаюсь,
Проклятий день від дня живу.
Довкола злісно оглядаюсь
Злобу виміщую, реву.
Не жити б - взагалі волію,
Ніж одиноким таким буть.
Я вкрав би щастя - це я вмію.
Страшить мене обряду суть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010225
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2024
автор: П’еро