Ходять люди звичним кроком
Я ходжу завжди підскоком
Цим, чомусь, усіх турбую —
Лячно їм що враз впаду я.
Виховательці Марині
І сусідці у хустині,
Мамі, татусю, бабусі.
Я ж скакати не боюся.
А боюся — не скакати
І поганий настрій мати.
Не співати, не радіти.
Як без цього можуть діти?
Без химер, без див казкових,
Розмальовок кольорових?
Хоч дорослі можуть легко,
Бо дитинство їх далеко.
І коли його лишили,
Радощі усі згубили.
Я ж усе це берегтиму,
Як жаринку невгасиму.
Заховаю на прийдешнє
Все у схованки тутешні.
Вигадки складу в шухлядки,
Про моменти гарні згадки
В дуплах, що знайду в гайочку,
Витівки складу рядочком
У бабусі на горищі,
У рибальські черевища,
Що у діда в комірчині,
Покладу всі мрії нині.
По кишенях вдосталь сміху,
Щоб була я з ним довіку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2024
автор: Зелений Гай