В Дніпрі сирени, перші вибухи лунають
Біля вокзалу купа кинутих авто…
З усіх боків прокляті орки наступають
Вона стоїть та дивиться в вікно…
Чекає, що він знову повернеться,
Що знову довга черга не дойде…
Від болю та ненависті стискає серце…
«Все скоро скінчиться і ворог не пройде»
Новини вимкнути немає сили...
Цілодобово крутить "Марафон"...
«Він піде на війну, він там загине!»
Вона із рук не випускає телефон…
Вікно, новини, телефон і знов по колу
«Він за життя комахи не образив»…
«Він кілька років, як закінчив школу!»
«Із універа і на фронт одразу!?»
«Він не уб’є, він не військовий, він не зможе»…
«А, як повернеться - порву його на шмаття!»
«Світ дивиться на нас і ти, великий боже!!!»
«Хоча … ти сина їм віддав ще й на розп’яття»…
«Чому , як всі, ми не звалили з України!?»
«Чому із сорока мільйонів саме ти?»
«А як же про родину наші мрії!?»
«А як же наші кроки до мети!?»
«Хоча…про що я, світ не тільки наш зруйнован»…
«Пробачте мені люди, я жива…»
«Я б глотки видрала усім пропагандонам»
«Як би могла…як би могла…як би могла…»
Від відчаю і болю сил немає…
Нарешті знов коханий повернувся…
Вона на його плечах засинає…
Він на прощання ще разочок обернувся…
«Він сильний, мужній, він розумний і кмітливий.»
«Він неодмінно вернеться. Я це напевно знаю.»
Хто, як не ми. Хто, як не наш народ сміливий.
Вся Україна, хлопці, вас чекає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009736
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2024
автор: Любов Люта