Течу по судинах твоїх ошаліло,
Мов лихо стихійне, що вже не вгає.
Я – пекло твоє, віднедавна дозріле,
Немов Люцифер, він у кожного є!
Я світло несу пошрамоване спектром
У закутки темні минулих страждань.
Я – згуба твоя, божевілля відверте,
Юрба зголодніла, вкрай дика орда.
Мов пліснява чорна, занесений вірус,
Існую в тобі, мов жахіття нічне.
Я – збочення хтиве, що втратило міру,
Немовби наркотик, волаючий: «Ще!»
Я – спрага твоя, в піднебесся молитва,
Водночас криниця й душі оксамит.
Я – воля твоя, німота колоритна,
Де спалах водневий відчуєш за мить.
Я – втіха твоя, неминучість роззута,
Течу по судинах, прохромлюю час.
Фотони колючі знімають всі пута
І далі до серця невтомно дзюрчать.
18:24, 16.11.2019 рік.
Зображення: https://m.my.mail.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009473
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: yusey