Унаслідок різноманіття літніх злив,
Чи бунтівних потоків у осінню повінь,
Чи безлічі мереж струмків, розкреслених травою,
Чи морем вимитих підземних гротів,
Триває спів моїх пісень роками.
Завжди нове життя бурхливе на початку (скоро, скоро зливатися
З потоком древнім смерті.)
Десь пронизують фермерські ниви чи ліси Огайо,
Десь наповнюють каньйони Колорадо джерелами з вічного снігу,
Десь напіввисохлі у Орегоні, або південніше в Техасі,
Десь шукають шлях на північ до Ері, Ніагари, Оттави,
Десь до заток Атлантики і до великого солоного озера.
В тебе, який читає мою книгу,
В мене самого, у цілий світ, впадають ці потоки,
Всі, всі прагнуть назустріч з цим містичним океаном.
Потоки для відкриття нового континенту,
Прагнення направлені до тверді з вод,
Єднання океану й суші, ласкавих і печальних хвиль,
(не тільки безпечні й мирні, але зловісні й люті теж,
жахливі хвилі з безодні шторму, хто знає, звідки?
Бушуючі над простором, з численними розтрощеними брусами й обривками вітрил.)
Чи це не з океану Часу, зібравши все розтрачене, несу я
Дрейфуючі покоси бур'янів і мушель.
О дрібні мушлі, такі затійливо закручені, такі ясно-холодні і німі,
Чи не вмістили ви, маленькі мушлі, тімпани й храми,
Відлунням, шепотінням ще кличе вічна музика, слабка й далека,
Зсередини пливе послання з краю Атлантики, стискає душу прерій,
Відгомін шепотінь, приємне вуху Заходу звучання,
Ваші потоки древні, але завжди нові й неперекладені,
Безмежно малого мого життя і багатьох життів.
(Аби не тільки єдино своє життя й роки я віддаю - все, все я віддаю,)
Це втрачене глибинами, кинуте на поверхню і на сушу,
Виноситься на береги Америки?
[b]Walt Whitman AS CONSEQUENT, Etc.[/b]
AS consequent from store of summer rains,
Or wayward rivulets in autumn flowing,
Or many a herb-lined brook's reticulations,
Or subterranean sea-rills making for the sea,
Songs of continued years I sing.
Life's ever-modern rapids first, (soon, soon to blend,
With the old streams of death.)
Some threading Ohio's farm-fields or the woods,
Some down Colorado's cañons from sources of perpetual snow,
Some half-hid in Oregon, or away southward in Texas,
Some in the north finding their way to Erie, Niagara, Ottawa,
Some to Atlantica's bays, and so to the great salt brine.
In you whoe'er you are my book perusing,
In I myself, in all the world, these currents flowing,
All, all toward the mystic ocean tending.
Currents for starting a continent new,
Overtures sent to the solid out of the liquid,
Fusion of ocean and land, tender and pensive waves,
(Not safe and peaceful only, waves rous'd and ominous too,
Out of the depths the storm's abysmic waves, who knows whence?
Raging over the vast, with many a broken spar and tatter'd sail.)
Or from the sea of Time, collecting vasting all, I bring,
A windrow-drift of weeds and shells.
O little shells, so curious-convolute, so limpid-cold and voiceless,
Will you not little shells to the tympans of temples held,
Murmurs and echoes still call up, eternity's music faint and far,
Wafted inland, sent from Atlantica's rim, strains for the soul of the
prairies,
Whisper'd reverberations, chords for the ear of the West joyously
sounding,
Your tidings old, yet ever new and untranslatable,
Infinitesimals out of my life, and many a life,
(For not my life and years alone I give—all, all I give,)
These waifs from the deep, cast high and dry,
Wash'd on America's shores?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2024
автор: Зоя Бідило