Я руки вгору підійму, І Богу тихо помолюсь.
Давно я не молилась ревно так чомусь.
Мабуть, давно, так сильно не боліло
Мабуть, давно,так серце не щеміло,
І полум'ям, то загоралось,то знов тліло.
І думка, і слова лились так самобутньо, щиро
як колись.
Вмить стало легко,й пустоти не стало.
Заповнилось все сенсами,й любов'ю наповняло.
І сонце яскравіше засіяло,
Вмить зник той біль,що серце обпікав,
І айсбергом він став незримим,
Який завжди то виринав,то потопав,
Й нарешті понесли його вдаль хвилі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2024
автор: Олеся Глива