Стільки слів і рифм застрягло в моєму горлі...
Лише крики і розпач, сльози й безмежний гнів.
Те, чого не забрала війна, згубилось давно вже у горі,
І сьогодні, насправді важливе лиш слово "живий".
І нема вже ні буднів, ні свят, ані дат, ані чисел знайомих, -
Є лиш сотий, трьохсотий ненависний день війни.
Кожен день - нові сльози, й нова невитримна утома,
Що зламала щось там, всередині,
Пробила осколком вини...
Знов рахуєш щоночі, щодня скільки раз пролунала тривога,
І питання "Ти як?" замінило години розмов.
А позаду лишилась лиш прірва,
Й забута у завтра дорога,
Бо майбутнього, може, ніколи не буде знов.
І несе кожен з нас на плечах це вселенське горе
Про сотні тисяч розтерзаних душ, що квітами скрізь проростуть.
І хай хтось мені скаже, коли правда кривду поборе,
І коли мій народ, Україна й душа моя оживуть.
09.12.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2024
автор: Ірина Трофимець