Дякую від щирого серця Головному редактору Даниловой Нине Юрьевне

                                                                                               Голубка,  белокурая    моя!
                                                                                               Благадарю  за  ясный,острый  ум,
                                                                                               За  голубую  полынью  очей  Твоих  чудесных,
                                                                                               В  которой  ты  полощешь  лист,  как  простыню,
                                                                                               Чтоб  стих  был    чуточку    прелесней.  

Головному  Редактору  газети  "Електровозобудівника"
Даниловій    Ніні    Юрієвні    за  цю    статтю  в  газеті
 від        12  серпня  1992року    №  28(1678)
 якій    в    той    час    я    не    придала    значення.
 Також    дякую  за    критику,  за    надану  впевненість  в  собі,за  науку,
   вимогливісь.
   


                                               Чарівниця.

До  кабінету    лікувальної    фізкультури  жінка  увійшла  не    дуже    певною  ходою,
важко  спираючись  на    саморобну  палицю  -  Про  Вас  кажуть,що  ви  -чарівниця,
-звернулась  вона  до  інструктора  у  білому  халаті.  -  Допоможіть,будь  ласка,  бо
нічим  вже  не    можу  собі    дати    ради,нога  зовсім  перестала  слухатися.
 -  Яка  там  чарівниця,-як  завжди    дзвінко  відгукнулася    Зінаїда    Василівна    Голуб.
 -  У  нас    чудес    не    буває.  Наполеглевість  і    фізкультура  -  ось    наші    чари,та,знаєте,
багатьом    допомагає.
Опору    свою    поки    що  можете    залишити    при  собі,а    ось  сумний  вираз  -  геть    з
обличчя  !  І    почнемо.
Сеанси    які  проводить  Зінаїда  Василівна,пролітають    як    одна    мить.  Розважливі    поради,вправні    рухи  умілих    рук  допомогали  не    одному  хворому  повірити  у  власні    сили,повернути  жвавість,гнучкість  та  силу.Допомогли    так  само,як  оптимізм,котрий  випромінюють  очі  цієї  тендітної  жінки.  який    бринить  у  кожному    її    слові.
-  Життя    -  складна    штука,  -говорить  Зінаїда    Василівна,  -у  кожного    з    нас    найдеться  
над    чим    поплакати.Та    хіба    станеш    від    цьго    щасливішою.
 Свої  гіркі    думки,  печаль  вона    довіряє  віршам.Пізно  увечері,коли  угомониться  стомлена    родина,  скінчиться    низка  щоденних    справ,  вона    відкриває  потаємний  зошит,і  лягають  на  аркуш    рядки  :
                                 "Кувала    й    зозулею    
                                 в    темному    борі
                                   В  самотню  годину
                                   Син  бо  в  дозорі  "                                  
Або    згадує    пережите  своє    дитинство,людей  з  якими  зводила    доля  :                                            
                                   "Матінко  рідна
                                       ти    моя    ненько,
                                         З  сонечком    встанеш,
                                         Ляжеш    пізненько
                                         Ранньою  зорею
                                         Хліб    ти  вже    жала
                                         Нічкою    темною    
                                         нас    колисала.
                                         Матінко    рідна,
                                         Де    беруть    сили
                                         Втомлені    працею
                                         бідні    ті    крила  ?"
Зінаїдо  Василівно,-писав  їй  Ігорь  Пупо,-ваші  вірші  гарні  за    змістом,але  недосконалені  за    формою"
Цей    відгук  вдарив  у  серце,здається,  на  завжди  мав  би  відбити    бажання    писати
Якийсь  час    так    і  було,  але  минали    дні  нанизувалися  один  на  оден    тижні,  а  в  душі
народжувались  рядки,шукали  можливості  виплеснутись  на    папері  враження,  почут-
тя,сподівання,  і  вона  знову  повернулася  до  віршів
-  я    завжди    мріяла  вчитися  -  росповідала  мені  Зінаїда  Василівна  це  бажання  
-  Але  у  сім'ї  це    бажання    вважали  "витівками"    малої    дитини.
Після    восьмого  класу  з  величезним    напруженням    поступила  до    медицинського    
училища.Та  через    кілька    міцяців  батько  сказав:"Йди  краще  Зіно,  до  професійно-  технічного    училища,  там  тричі  годують,  ще  й    обмундірованіє    дають."  
Сім'я  була  велика  п'ятеро  дівчат(Зінаїда  з  них  четверта)  Життя    -    важким.  Грошей  не    вистачало    постійно.  То  ж  і  пішла  юна    Зіночка  з  медиків  у    маляри.  По  закінченні    училища  потрапила  на  завод  імені  Бабушкіна
 -Якось  ,  -пригадує  -  під  час  обідньої    перерви  лишилася    я  в  цеху(грошей  не  було  
на  обід)  Що  робити  ?  Сіла  в  газгольдері  і  співаю.
Не    замітила    як    підійшов    незнайомець  ,почав  прислухатися.Потім    запитує:"Ти  хочяб  одну  пісню  знаєш  до    кінця?"  Я  йому    -    знаю.  Він    мнеі:  "Приходь  увечері  до  
естради  у  парку  імені    Леніна        будеш  в  концерті    виступати"    Я  йому  не    дуже  повірила,але  пішла  з  задушевною    подругою    Нелею    до    парку.  Виявилось  -  все
правда,-  незнайомець      той  -керівник  художньої    самодіяльності  заводу  .Після  ко-
роткої  репетиції  мене    випустили  на  сцену.Глядачі  зустріли  добре,  і    стала  я  з  тієї  по
ри  виступати  на  заводських  концертах.  Та  головною  пристрастю,любов'ю  тоді  вже  була    спортивна    гімнастика.Займалася  нею  ще  зі  шкільної  пори  Натой  час  Зінаїда    
 входила    до  збірної  міста.  Брала  участь  в  першості  України  у  Львові  де  виборола  друге  місце,  після  Киянки  Майї  Білецької  ,в  Одесі  ,Запоріжжі  треті  місця.  Встигала      
всюди  Та    як  і  раніше,понад  усе  мріялось  про    навчання.  Вирішила  поступати  до  
Дніпропетровського  фізкультурного    технікуму.  Щоб    необтяжувати  домашніх,  пішли  з  Нелею  працювати    нічними  нянями  у  дитячі  ясла.  Мили  підлогу,прали    дитячу  білизну,чистили  медичні  інструменти.  Вдень  ходили  до  школи  робітничої  молоді  при  заводі  ДЕВЗ  ,готувалися  до  вступних  іспитів  Домашні  не  повірили  що    їхня  дитина      студентка  вчиться  на  викладача  фізичної  культури.  та  згодом  повірили,змирилися,  але  підтримки    особої  не    надавали.
Роки  в  технікумі  промайнули  швидко.  Нарешті  одержала    вимріяну  спеціальність,  а  водночас  з  нею  і  право    працювати  інструктором  лікувальної  фізкультури  масажистом,  хоча  тоді  не  думала.не  гадала,що  саме  ця  спеціалізація  стане  з  годом        справою    її    життя.  Одержала  направлення    до  шахтарського  міста  Первомайськ  Луганської  області  З  ентузіазмом  стала  працювати  вчителем  фізкультури.  Організувала  збірну  школи  по    свіх  ігрових  напрямках  які  успішно  виступали  на  
 багатьох    змаганнях.  Талановиту  та  принципову    наставницю    школярів  примітили  і  запропонували  должнось  тренера  з  спортивної  гімнастики  в  дитячій  спортивній  школі.  Та    виявилось  не  тільки    керівництво  примітило.Майже  щовечора  з'являвся
на  лавочці  напроти  Зінаїди  білявий  хлопчик,посилав  їй  "сонячних  зайчиків  "  яких  ловив  в  останніх  променях    закату,  а  сусідки  перемовлялися  :"Буде  весілля    "  
Воно    й    відбулося.  З  годом    народився    синочок,пізніше  донька  .  Тоді  вже  сім'я  знову  жила  в  Дніпропетровську.
Всяке    траплялося    на  життєвому    шляху,  були    часи,  коли    тільки    стійкий  та  мужній    характер    Зінаїди  Василівни  зберіг  шлюб  від    найгіршого.  Якось  твердо  сказала,  так    званим"дружкам"    чоловіка:"Може    вашим  дружинам    байдуже  з  ким  і    як  ви  свій      вільний  час  проводите,  а  я  свого  не    віддам".І  таки    відстояла  подружнє    щастя
Виросли  діти  син  працює  в  гальванічному  цеху    механіком,  дочка  закінчила  транспортний  іститут  ,  а  Зінаїда  Василівна  продовжує  писати  вірші
Голуб  Зінаїда  Василівна  належить  до  тих  поетів-аматорів,які  дивляться  на  світ  широки  розкритими  очіма,не  обмежують    тематики  своїх  віршів  якоюсь    однією                сферою.  Вона  вже  виносила  на  суд  читачів  вірші  патріотичної  спрямованості,      ліричні    замальовки    про    природу    рідного    краю  та  найбільше  привертає  її  до  себе  сфера  людських  почуттів,  кохання.
 
Любимым  чудеса    творишь  в  угоду,
 Захочешь  -  реки  повернуться  вспять,
 И    укращаешь  ветер  в  непогоду,
 За  это  всё    тебя  любовью  звать.
 Приходишь  к  нам  негаданно-нежданно,
 Ты  в  сердце  входишь  тихо,исподволь,
 И  -  непочём    наветы  и  обманы,
 Мороз,метель    и    ливень    проливной.
 Слезу    смахнув,  находишь  оправданья,
 И    веришь  в  истину  чудесных  снов,
 Забыв  о  гордости,  томишся  в  ожиданьи,
 К    груди  прильнув,целуешь    вновь    и    вновь.
 Права  ,что    ждёшь  и  веришь  терпеливо,
 За  ним    идти    готова    за    моря.
 Я  верю    в  то,  что  будешь  ты  счастливой,
 Коль  любишь  ты    достойного    тебя.  

     Ніна    Юр'єва



 








   



















 












адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2024
автор: zihaidagolub