Лихий джиган в амурній справі
Зненацька сам себе відкрив.
Натхнення ніс в тонкій оправі
І відчував душі порив.
Співав пісні не гірш Орфея,
Серця дівчат трощив, як міг.
Та враз пристаркувата фея,
Митця того звела на сміх.
— Ану, дитятко шалапутне, —
Мов блискавка, словами — тиць,
— Що, дамі, ти розкажеш путнє
То скільки мав в цей день дівиць?
— Я віртуоз! Ловлю моменти.
В моїй уяві полотно.
Жінкам дарую компліменти.
Це наклепи, що я — лайно!
Всміхгувся блазень. Хоче звабить.
А фея жалить, як оса,
— Перетворю тебе на жабу,
А хлоп регоче: — чудеса?
Ну, постривай же, *** сину, — махнула палицею і
— Та щоб тобі не знать притину
Ні у воді, ні на землі.
Та схаменись, розкішна ладо.
Ти фея, чи дурне теля?
Розторохтілась: — в жабу, в жабу.
Хутчіш полотна розстеляй.
Поглянь довкруж на краєвиди.
А чаклувати буду я
Приляж, так небо ліпше видно,
Сягнем думками за поля.
Змішались фарби на палітрі,
Стогнала фея: — Ганімед!
Губами черпала повітря,
Бальзам душі, цілющий мед!
Дукати сипала під ноги,
Звучали вірші і пісні.
Зверталась, подумки до Бога,
Щоб залишитися в цім дні.
І піддалася фея чарам:
— Картина маслом: ,, я і ти”
Яка б чудова вийшла пара…
Митець додав:— на полотні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008189
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2024
автор: Світлана Петренко