Пробач, що торкаюся я таких болісних струн.
Пробач, що зробила це знову і вкотре знічев'я.
Я вже ж бо набачилась смерті печалі і трун
Та все ще не звикла... Не звикла до цього іще я
Пробач, але ти мені снишся дощем.
І я все плекаю про нас нездійсненную мрію.
І щем не лишає мене... Такий страдницький щем ...
І вічно в куточках душі все нуртує завія
А пам'ять гірка і терпка, як полиновий сік,
Знаходить весь час на межі вже прожитії тіні.
Їх доторк мене, як цикута нестерпно обпік.
Цей біль не загоять ні дощ ані холод осінній...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008150
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2024
автор: Валентина Курило