До 210 річниці з Дня народження

До  210  річниці  з  Дня  народження

Тарас  Шевченко

*        *        *

Ми  вкупочці  колись  росли,
Маленькими  собі  любились.
А  матері  на  нас  дивились
Та  говорили,  що  колись
Одружимо  їх.  Не  вгадали.
Старі  зараннє  повмирали,
А  ми  малими  розійшлись
Та  вже  й  не  сходились  ніколи.
Мене  по  волі  і  неволі
Носило  всюди.  Принесло
На  старість  ледве  і  додому.
Веселеє  колись  село
Чомусь  тепер  мені,  старому,
Здавалось  темним  і  німим,
Таким,  як  я  тепер,  старим.
І  бачиться,  в  селі  убогім,
Мені  так  бачиться,  нічого
Не  виросло  і  не  згнило,
Таке  собі,  як  і  було.
І  яр,  і  поле,  і  тополі,
І  над  криницею  верба.
Нагнулася,  як  та  журба
Далеко  в  самотній  неволі.
Ставок,  гребелька,  і  вітряк
З-за  гаю  крилами  махає.
І  дуб  зелений,  мов  козак
Із  гаю  вийшов  та  й  гуляє
Попід  горою.  По  горі
Садочок  темний,  а  в  садочку
Лежать  собі  у  холодочку,
Мов  у  Раю,  мої  старі.
Хрести  дубові  посхилялись,
Слова  дощем  позамивались…
І  не  дощем,  і  не  слова
Гладесенько  Сатурн  стирає…
Нехай  з  святими  спочивають
Мої  старії…  –  Чи  жива
Ота  Оксаночка?  –  питаю
У  брата  тихо  я.  –  Яка?
–  Ота  маленька,  кучерява,
Що  з  нами  гралася  колись.
Чого  ж  ти,  брате,  зажуривсь?

                           Тарас  Шевченко
1814р.  –  2024р.


адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2024
автор: Променистий менестрель