Я могла б закохатись у вигин твого
підборіддя,
У чорнóслив очей, в кучеряві хмарки
над чолом...
...Закрутило б кохання мене, як ту
тріску у вирі,
Понесло б по камінню, ударило зверху
веслом!
...Та стервозна реальність сипне не
трояндами - перцем...
Тетяна Шевченко
Я могла би плекати пахкі екзотичні суцвіття,
Їсти пряний чорнослив, носити волосся вузлом,
Споглядати, як місяць лоскоче густе верховіття...
Та припхалось кохання й щосили влупило веслом.
Враз стемніло, і світ закрутивсь, ніби в течії тріска.
Набубнявіла ґуля, іскрини майнули з очей.
А хотілось окрилених слів, обручального блиску,
Муркотіння амурів, міцних чоловічих плечей,
Філіграні мистецтва ранкових пташиних рапсодій
І зітхання троянд... А натомість лиш перець і дим.
І стервозна реальність вже сипле полову пародій
На розбещену ніжність моїх недоплетених рим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007759
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2024
автор: Ірина Кулаковська