Як хочеться з плеча струсити старість,
побігти вранці лісом до озер,
що «мінистеркою» колись назвались,
ще за часів лихих Ес Ес Ес Ер.
Своїй зарядки поробити вправи,
пірнути в озеро і плавать досхочу…
Я був при силі, і завжди був правий,
хоч не завжди то було по плечу.
Яка краса тоді була в листочку!
Який спускався ранок по сосні!
Яку мій дятел надівав сорочку!
Як в лісі пахла квітка навесні!..
І все цікаве поруч йшло зі мною,
і світ навколишній прозоро височів
десь там, за Оболонню за самою,
ще болотистою, де вже Дніпро спочив.
Хлопчиськом шльопав я по тім болоті,
безлюдним кладовищем катерів…
Так, то було як на життя звороті,
в якійсь-то ще не пройденій порі…
А зараз шльопаю поміж лісних окопів,
старих і нових, вражі дві війни
зустрілись в центрі ост Європи
з Європи старої і ситої вини.
Та будьте прокляті ти ситі морди,
які керують світом і людьми!
Тремти, Європа, насувають орди
монголів з ханом із Росії тьми!
Лютий 2024 рік
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007594
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2024
автор: володимир мацуцький